Якщо ви не алкоголік і не член АА, я майже чую, як ви кажете: “Ця людина повинна розуміти, що така щоденна робота ведеться в інших групах і в інших організаціях під пильним наглядом професіоналів”. Звичайно, я це розумію, я сам був і залишаюся членом деяких таких груп і організацій. Але тільки в АА я можу БРАТИ участь у служінні і роботі за программою в такій мірі і в такій глибині, що це надає моєму життю нового сенсу. З кожним роком в АА, це просте реченя “поділитися своїм досвідом”, все більше і більше стає ключовим словом, активуючим фактором, найбільшим каталізатором до життя.

Однак, цей запал і сила, з якими люди діляться своїм досвідом силами і надіями може стати “зверхнім” і таке ставлення одного алкоголіка до іншого несе в собі страшну небезпеку. Непомітно така поведінка починає задовольняти приховану егоїстичну потребу кожного алкоголіка бути найрозумнішим і слухати тільки себе, та не чути інших. А коли з’являться незгодні, то образитись на всіх, замкнутись в собі і вказувати пальцем на “лютих тигрів там” на зовні.

Настає день, коли кожен алкоголік в АА, врешті-решт зустрінеться зі своїм головним ворогом і коли він це зробить, то буде вражений, дізнавшись, що прийшов на зустріч сам з собою. День, коли алкоголік в АА усвідомлює, що його ворог знаходяться всередині і що “тигри”, в основному, є продуктом його власної уяви і нишпорять в його власній підсвідомості, є днем, коли АА стає для нього тим, яким його задумували засновники – дорогою для повернення в реальність.

Після того, як я відвідав СВОЮ зустріч з МОЇМ ворогом тоді мені спало на думку те, що сталося зі мною було тим, чим АА був для мене і сподіваюсь, завжди буде для інших – до смішного простий, галасливий, але міцний, відчайдушно улюблений і радісний “вагон”, в якому ми намагаємось піднятися на пагорб, до місця, де ми можемо побачити міст до нормального життя.

Сьогодні, якщо я можу знайти якесь упущення щодо АА, то це те, що ми ще навіть не почали відкривати потенціал останніх семи слів Програми “Дванадцять Кроків”: “застосовувати ці принципи в усіх наших справах”.

Не так давно я зрозумів, що кожного разу, коли я сидів на зборах АА, я ніколи не замислювався над тим, що сиджу поруч з американцем або французом, мексиканцем, євреєм, мусульманином або індусом, людиною з чорною або коричневою шкірою. Все, що я усвідомлював, це те, що я сиджу поруч з іншим алкоголіком. І мені здається що це важливо, тому що я здобув це почуття звичайної людяності ціною значних страждань і болю.

Чи повинна ця важко здобута здатність розуміти і відчувати інших, обмежуватися стінами зборів і членів АА? Чи я в змозі взяти все, чого навчився в АА, щоб підняти голову і зайняти своє місце в людській сім’ї? Чи можу я нарешті повернутися додому з усіх воєн і сказати від щирого серця: “Я сиджу поруч з іншою людиною”?

Пані та панове, хто з вас наважиться аналізувати диво як явище? Побудувати схеми дивовижного воскресіння? Чи розкласти диво по поличках? Відповідь – тільки дурень спроможний на таке. Сподіваюся, сьогодні я був не таким. Все, що я намагався зробити, це розповісти вам про те, де я був останні 16 років, і про те, у що я повірив під час своїх подорожей.

Понад 16 років тому четверо людей – мій начальник, мій лікар, пастор і друг, який уже покинув цей світ, разом і окремо направили мене до АА. Якби вони запитали мене сьогодні: “Будь ласка, розкажи що ти знайшов?» Я б сказав їм те, що я вам зараз кажу:

“Я можу сказати вам тільки те, що я бачив і чув: сліпі починають бачити, кульгаві ходити, прокажені очищаються, глухі починають чути, а бідні духом – приносять добру новину”.

І дай Боже, щоб так було завжди.