Всім привіт.

Початок моєї історії почався у п’ятнадцять років, коли я вперше напився на дні народження друга. Прийшовши додому в такому стані, мене побачила моя Мама. Пам’ятаю, вона мені ще тоді сказала: «Синок я бачу твою долю алкоголіка як на долоні, пити тобі не можна взагалі». Звичайно я пропустив слова матері крізь вуха, та сказав собі: «Мамо ви шо…? Щоб я і алкоголік? Такого не може бути, і такого не буде! Подумаєш напився я разок, з усіма буває!»

З ранку я прокинувся з хворою головою, мені було дуже погано, мене нудило, і після такого «похмілля» я не пив приблизно півроку. Та якось мені підвернувся маленький підробіток, і я опинився один такий маленький серед великих дядьків які часто випивали на роботі, курили і лаялися матом. Звичайно я потрапив під їх вплив і почав частенько з ними випивати. Робота у мене була в нічні зміни і я собі думав: з вечора поп’ю трошки, просплюсь, а з ранку встану на роботі і поїду по своїх справах … Але не завжди траплялось так, як хотілось…

Так тривало років зо два, і в вісімнадцять років я вперше почав відчувати тягу до алкоголю. П’ятницю, суботу та неділю я вже не міг собі уявити без пива або чогось міцнішого. Я розумів що зі мною коїться щось не те, але втішав себе, що всі п’ють і я п’ю. Мої знайомі себе алкоголіками не вважають і я алкоголіком не стану. Хоча я вже був в стадії захворювання яке прогресувало дуже швидко, але я цього розуміти ніяк не хотів. Минуло ще кілька років, я почав відвідувати кафе, їздити в клуби та всякі «злачні» заклади, для того щоб відразу збігати до бару, взяти горілки, пива і скоріше довести себе до «неосудного стану». Я єдиний з усієї компанії їхав з вечірок просто «убитим», друзі мене дотягували до дому.

Йшов час, а я все пив і пив, почалися великі провали в пам’яті, я не міг згадати з ким я був, де і коли, та взагалі як ми тут опинилися. Отримавши довгоочікуване водійське посвідчення, через чотири місяці мене позбавляють прав – за керування в стані сп’яніння, я п’яний розбив нову татову машину. Така подія мене нічому не навчила. До дому я приходив п’яний кожен день, почалися страшні скандали з близькими мені людьми. Я розумів що я роблю боляче близьким, та мені самому дуже погано, але визнати що я алкоголік просто не міг собі дозволити.

В день коли мені виповнилося двадцять один рік я пішов на роботу, та по дорозі купив собі баночку пива. Думаю собі, за день народження можна випити і з ранку. А ввечері мене привезли додому п’яним із розбитим в «пух і прах» обличчям. Того вечора я в «дупу п’яний» почав лізти битися з друзями, обзивати їх, ображати і так далі. Була бійка і від мене відвернулися всі мої близькі друзі. А вдома мама зробила мені святкову вечерю на честь дня народження. І знову домашні скандали, сварки, сльози близьких. Приблизно через місяць я прийшов до тями, та вирішив ненадовго зав’язати з алкоголем.

Батько запропонував мені допомогу, він не п’є п’ятнадцять років, але сам себе називає алкоголіком. Він відвідує якісь групи Анонімних Алкоголіків і це йому допомагає залишатися тверезим. Він мені і порадив сходити з ним до АА. Я знайшов собі групу АА ближче до будинку, відвідав збори декілька разів і думав що напевно я вилікувався. Тому що життя почало налагоджуватися, у мене з’явилася цікава робота, гроші, нові знайомі. Я попросив вибачення у своїх друзів за все що я зробив у п’яному стані … Але через півроку я все зруйнував дозволивши собі випити після роботи.

Все почалося з запрошення у кафе. Не минуло й години, як всі сиділи за столом а я валявся під ним і просто спав у «від ключці». Я почав вливати в себе алкоголь просто в катастрофічно величезних дозах. В цей день я втратив всі документи, телефон і це знову мене нічому не навчило, у наступні вихідні все повторилося знову. Навіть тоді я не міг усвідомити, що я захворів на тяжку хворобу алкоголізм, і мені вже потрібна допомога.

Всі жахіття запоїв повернулися миттєво. Я втратив роботу, бігав займав гроші на випивку, коли мені перестали позичать, різав собі руки. Розбив весь посуд у будинку, крав у батьків гроші, спав у кущах. І знову скандали, Мамині сльози. Я став схожий на опухлу кулю з постійним перегаром. Люди які мене не бачили декілька років вже просто мене не впізнавали.

Якось я прийшов додому не зовсім п’яний, міг ще щось розуміти. Моя племінниця, їй всього 9 років сказала, що такий дядько нам не потрібен в сім’ї і щоб я забирався геть, в сльозах вона втекла від мене. Лише тоді я зрозумів, що далі я так жити не хочу і не можу, треба міняти себе і свій спосіб життя. Алкоголь замінив в мені все, мене перестали цікавити захоплення, сім’я, друзі, і я не уявляв себе без горілки та пива.

Я повернувся до групи Анонімних Алкоголіків і визнав – що я АЛКОГОЛІК. Мені потрібна допомога, тому що сам я не виберусь з тієї ями в яку заштовхав мене алкоголь.

Я хочу жити, я хочу стати повноцінною людиною, повернути все те що втратив і створити сім’ю. І вірю, що Бог мене не залишить на одинці з моїми бажаннями. Я буду молиться за одужання для себе та інших, що упали на дно із-за горілки.

З повагою Андрій – Алкоголік…