Я алкоголічка …


Доброго дня.

З дитинства я боялася алкоголю. Тато був алкоголік – надивилася. Пив по страшному, ставав шаленим, ображав маму. Я, як мишка, ховалася. Коли вдома були застілля і наливали випити мамі, я чомусь дуже нервувала. Мені здавалося, що якщо мама вип’є, то вона стане іншою, не тією мамою, яку я люблю. Вона не була алкоголічкою, випивала одну-дві чарки, але я при цьому відчувала себе абсолютно нещасною і беззахисною. Для себе я ще в дитинстві визначила ставлення до алкоголю, дала собі слово ніколи його навіть не пробувати. Але життя розпорядилося по-іншому.

Першу свою чарку я випила в 18 років на Новий рік. Я відмовлялася, але мені так наполегливо пропонували. Під бій курантів, був випитий келих шампанського. З нього все і почалося. Відчуттів ніяких я тоді не зазнала, але в моїй свідомості відбулися якісь метаморфози, і на місці страху зародилося цікавість. Я бачила, що випивши, люди поводяться по-іншому. Було дуже цікаво, як же буду вести себе я. При кожному зручному випадку стала випивати, вже не відмовлялася. Було весело, похмілля не було, навпаки після випивки захлинаючись ділилися враженнями і відчували себе героями. Зазвичай скромна і сором’язлива я ставала веселою і розкутою. Період від моєї першої чарки до появи у мене перших ознак алкоголізму був досить коротким – близько 3 років. Заміж я виходила вже алкоголічкою.

Пам’ятаю свій перший раз, коли я випила потайки. Сиділи з чоловіком в компанії, випивали. Мені стало здаватися, що занадто великі проміжки між чарками, що занадто багато говорять і мало наливають. Це вже тоді мій алкоголізм так чітко дав про себе знати. Дочекавшись моменту, коли нікого не було за столом, я відкрила пляшку і з горла зробила декілька великих ковтків. На той момент я була вагітна.

Народила доньку, через рік сина. У цей період випивала рідко. Потім п’янки почастішали. Ми жили у батьків, вони охоче відпускали молодих погуляти. Ми ходили в гості, на природу, в кафешки … Майже кожен раз я напивалися настільки сильно, що погано пам’ятала, як добиралася до будинку. А вдома замість того, щоб з соромом скоріше лягти спати, я ще примудрялася добавляти з «заначки» свекра, чи у пральній машині в брудній білизні у мене постійно було приховано спиртне на всякий випадок, раптом захочеться додати. Проте ні я і ніхто з оточуючих ще не здогадувалися, що у мене проблеми з алкоголем. І навіть очевидний випадок нікого не навів на це. Ми йшли вночі з чоловіком з гостей, я була настільки неадекватна, що все поривалася від нього кудись бігти. Він озвірів, сильно побив мене. Додому, до своїх маленьких дітей я прийшла з синім лицем.

На роботу часто стала приходити з похмілля. Намагалася триматися бадьоро, брехала, але обманювала тільки себе. Багато разів сама собі давала слово не пити, якщо на наступний день на роботу, але марно. Я була некерована.
Наприклад, сиджу вдома, в голові жодної думки про випивку, нудно, погода прекрасна. Збираюся йду гуляти. Ходжу одна вулицями, чомусь підходжу до ларька, купую баночку коктейлю, сідаю на лавку випиваю. І все – механізм запущений. Прихожу до тями в якомусь кублі в повному здивуванні: як же це знову могло статися?

Стала випивати під час відсутності чоловіка. Він у свій час їздив у вихідні в відрядження підробити. Дітей на ці дні я прагнула віддати батькам. Сама влаштовувалася ввечері біля телевізора і пила. Потім в мені прокидалася «зірка», і я бігла на вулицю. Там проводила час з такими ж нічними мешканцями, як я. Легко знаходила їх у ларьків. Вони мені всі були милі, незалежно від статі, віку, соціального стану. Мені здавалося, що це моє суспільство, що тільки тут мене істинно розуміють, а не вдома в сім’ї. Дивовижне зміщення цінностей.

Черговий раз, втративши роботу, зламалася, втомилася боротися, не бачила виходу, ненавиділа себе. Вирішила, що мені не місце в цьому світі. Після невдалої спроби суїциду потрапила до психлікарні. Потім на комп’ютері в пошуку я набрала слово АЛКОГОЛІЗМ, та випадково дізналася про існування Анонімних Алкоголіків.

Почався новий період мого життя. Майже відразу, як я стала спілкуватися з Анонімними, хоча це мені давалося дуже і дуже нелегко, настільки я відвикла спілкуватися з людьми, вони мені порадили частіше відвідувати групи АА, знайти спонсора і працювати за програмою, покращувати свою тверезість. З величезним бажанням я регулярно читала і читаю літературу АА.

Днями у мене було 2 роки тверезості. Зміни я помітила не відразу, настільки вже я звикла песимістично мислити. Але зміни були, вони складали моє життя з крупинок, а разом представляли собою спокій і стабільність. Незабаром і робота знайшлася. Тепер прокинувшись вранці у мене не стискається серце що починається новий день і я не хочу в нього входити. Тепер я прокидаюся з думками як прожити цей день повним життям. Як прожити цей день не тільки для себе, а і для оточуючих. А ввечері, коли я відвідаю групу АА, мені не буде болісно гірко й сумно та безвихідно. Тому що у мене з’явилися справжні друзі.

Якщо я раніше жила вся просочена страхами, з жахом озираючись на навколишній світ, то тепер він мені вже не здається таким ворожим і кожен день я роблю маленький крок в щасливе життя.

Тепер мені хочеться жити!