У перші місяці мого пізнання Америки, на одній із груп АА, мені повідомили, що на групах у Стейтен Айленді зустрічали українку, яка на той час 5 або 6 років вже була у Програмі.
Звісно, я вирішив її розшукати. Стейтен Айленд (Це місто розсташоване на строві).
Годину їзди у метро, потім 40 хв. паромна переправа і ще приблизно стільки ж часу автобусом. Прибувши за вказаною адресою, на дверях я прочитав оголошення, що у зв’язку із підготовкою до Різдва, усі зібрання та заходи відмінено…

Як кажуть у нас “поцілував я двері”… Я таким же маршрутом, автобус, паром, метро вирішив повертатися. З парома пофоткав Нью Йорк, відому усім Статую Свободи, та й у підземку (метро).
Про різне я собі думав у цей час, аж тут, під землею їдучи у метро, – до мене приходить “геніальна” думка: піти на будь-яке доступне зібрання АА. Я ж бо настроївся… Я вийшов з метро. 2-3 хв. покопирсався в інтернеті, і знайшов групу АА, у 10 хв. ходьби, від мого місцезнаходження.

Без проблем знаходжу цей підвальчик, вивіска, – коло з літерами АА у середині, – допомагає мені впевнитися у правильності руху. Я заходжу у приміщення, кивнув головою типу мовчки вітаюся і сідаю у вільний стілець.
Тут мені зліва подали кусок сирного пирога і показали пальчиком на великий чайник, мовляв зроби собі каву-чай самостійно. Тим часом хтось спікерить. Я дуже не вникав, мене мучила спрага 2 години туди і 2 години назад… Ну от і сиджу, смаку сирний тортик, запиваю кавусею, намагаюся в’їхати в тему, і розумію що я нічого не розумію… Хммм, – “можливо втома” – подумав я. Доїв я смаколика і таки впевнився що присутні говорять незрозумілою мені мовою…
Деякий час вивчаючи плакати та наявну літературу, я мене осяяло, я зрозумів, що я потрапив на групу АА бразилійців, що спілкувалися португальською… це Нью Йорк…
Тарас.