+38 (044) 384-22-09
+38 (094) 928-92-09

КРОК ОДИНАДЦЯТИЙ

“Шляхом молитви і медитації шукали покращення свого свідомого контакту з Богом, як ми розуміли Його, молячись лише про пізнання Його волі щодо нас і силу виконати її.”


Молитва та медитація — основні способи нашого свідомого контакту з Богом. Ми — члени А.А. — діяльний народ, який фактично вперше в житті дістає задоволення від подолання труднощів і енергійно намагається допомогти іншим алкоголікам. Не дивно, що ми часто схильні нехтувати серйозною медитацією й молитвою, як чимось не дуже потрібним. Звичайно, ми розглядали її як допомогу в критичному становищі, але на перших порах вона видавалася нам таємничим даром духовних осіб, від якого нам мало користі. Або, можливо, ми зовсім не вірили в такі речі.

Для декого з новачків і колишніх агностиків, які вважають А.А. своєю “Вищою Силою”, заява про силу молитви, незважаючи на всю логіку та позитивний досвід, може здатися непереконливою і суперечливою. Ті, хто колись це пережив, можуть нас зрозуміти та поспівчувати. Ми добре пам’ятаємо, як повставало щось глибоко в душі проти ідеї поклоніння будь якому Богові. В багатьох із нас також була сильна логіка, яка “доводила”, що немає ніякого Бога. А як відносно всіх катастроф, хвороб, жорстокості та несправедливості в світі? А як відносно всіх тих нещасних доль, які є прямим результатом нещасливих народжень і неконтрольованих обставин? Безперечно, в цій схемі взагалі не було місця справедливості, а отже й Богові.

Іноді ми займали іншу позицію. “Звичайно, — казали ми собі, — курка з’явилася раніше, ніж яйце”. Без сумніву, всесвіт мав якусь “першопричину”, Бога Атома, можливо, поперемінно то гарячого, то холодного. Але нема ніяких свідчень про Бога, який би знав і піклувався про людей. Нам подобалась А.А., і ми квапилися заявити, що вона зробила чудеса. Але ми вперто не приймали медитації і молитви — як вчений, який відмовляється провести експеримент, щоб не виявити помилковості своєї улюбленої теорії. Звичайно, врешті-решт ми все-таки відважувалися на експеримент і після несподіваних результатів почували себе інакше. Фактично ми мислили інакше і таким чином визнали медитацію і молитву. І це, як ми побачили, доступне кожному, хто спробує. Добре сказано, що “лише ті нехтують молитвою, хто ніколи не користувався нею в достатній мірі.”

Ті з нас, хто звик до регулярної молитви, не обійдуться без неї, як не можуть обійтися без повітря, їжі чи сонця. При нестачі повітря, світла чи їжі тіло страждає. І коли ми відвертаємось від медитації і молитви, то ми так само позбавляємо свій розум, почуття та інтуїцію життєво необхідної підтримки. Як тіло, так і душа не може досягти свого призначення при відсутності живлення. Нам всім потрібне світло Божої дійсності, живлення Його силою та атмосфера Його милості. Факти з життя А.А. підтверджують цю вічну істину.

Існує прямий зв’язок між самоаналізом, медитацією та молитвою. Навіть взяті окремо, вони можуть принести велику користь і допомогу. Але якщо вони логічно зв’язані та переплетені, то результатом є непорушна основа життя. Час від часу нам дано буде глянути на ту кінцеву реальність, якою є Боже царство. І нас запевнять, що наша власна доля в тому царстві буде забезпечена доти, поки ми стараємося, хоч і нерішуче, взнати й виконати волю свого Творця.

За допомогою самоаналізу наші ново набуті риси впливають на наші недоліки. Це – крок до тієї покірності, яка дає нам можливість отримати Божу допомогу. Але це лише один крок. Нам треба піти далі.

Нам треба знайти те добре, що є в кожному з нас, навіть у найгірших із нас, щоб рости і квітнути. Безперечно, нам буде потрібне чисте повітря та достатньо їжі. Але перш за все нам потрібне сонячне світло: нічого не виросте в темряві. Медитація — це наш крок до сонця. Однак як нам медитувати?

Звичайно, практичний досвід медитації і молитви на протязі століть величезний. Неоціненними скарбами для всіх шукачів є світові бібліотеки та церкви. Очевидно, кожний член А.А., який має зв’язок з релігією, що посилює медитацію, з новою енергією візьметься за практику благочестя. А як відносно решти, які навіть не знають, як почати?

Можна було б почати так. Спочатку виберемо дійсно хорошу молитву. Нам не доведеться довго шукати: видатні представники всіх релігій залишили нам чудовий запас. Давайте зараз розглянемо одну, яка є класичною.

Її творцем був чоловік, який вже на протязі кількох століть вважається святим. Не треба лякатися чи ставитися упереджено до цього факту, бо, хоч він і не був алкоголіком, він, як і ми, пройшов через емоційні терзання. Після такого болісного досвіду ця молитва стала виразом його набутої здатності бачити, відчувати та прагнути:

“Господи, зроби мене виразником своєї волі: щоб туди, де є ненависть, я зміг принести любов; щоб туди, де є несправедливість, я зміг принести дух прощення; щоб туди, де є незгода, я зміг принести злагоду; щоб туди, де є хибність, я зміг принести істину; щоб туди, де є сумнів, я зміг принести віру; щоб туди, де є відчай, я зміг принести надію; щоб туди, де є морок, я зміг принести світло; щоб туди, де є сум, я зміг принести радість. Господи, зроби так, щоб я прагнув втішати, а не бути втішеним, розуміти, а не бути зрозумілим, любити, а не бути коханим. Бо лише турботою про інших можна надбати самому. Тільки прощаючи іншим, дістаєш прощення сам. І лише через умирання настає пробудження до Вічного Життя. Амінь.”

Як початківцям у медитації, нам треба перечитати цю молитву кілька разів, дуже повільно, смакуючи кожне слово і намагаючись зрозуміти глибокий зміст кожної фрази та думки. Це допоможе тоді, коли ми перестанемо чинити будь який опір тому, що говорить наш друг. Бо в медитації немає місця дебатам. Ми спокійно покладаємося на думку знаючої людини, а самі лише переживаємо і вчимось.

Так, ніби лежачи на залитому сонцем пляжі, давайте розслабимося та глибоко пірнемо в духовну атмосферу, створену цією молитвою. Давайте спробуємо зміцнитися й вознестися тільки духовною силою, красою та любов’ю, яку несуть ці чудові слова. Потім поглянемо на море й замислимося над його таємницею; і давайте зведемо очі до далекого горизонту, за яким ми будемо шукати все ще невидимих чудес. Хтось скаже: “Нісенітниця! Це непрактично.”

Коли лізуть в голову такі думки, ми з сумом можемо пригадати, які плани ми накреслювали в своїй уяві, коли намагалися з пляшок творити дійсність. Ми тішилися такими думками, чи не так? І тепер, будучи тверезими, чи не намагаємося ми часто робити те ж саме? Очевидно, наша біда була не в тому, що ми залучали свою уяву. Справжня біда полягала в цілковитій нездатності скерувати уяву на правильні цілі. Тут не ставиться під сумнів творча уява: на ній ґрунтуються всі значні досягнення Зрештою, не можна збудувати будинок, не уявивши спочатку його плану. Так само і з медитацією: вона допомагає нам уявити свою духовну ціль перед тим, як ми почнемо рухатися до неї. Отже, давайте повернемося на сонячний берег, чи, якщо хочете, на рівнини чи в гори.

Коли за допомогою таких простих прийомів ми настроїли себе на творчу уяву, далі можна продовжити так:

Ще раз перечитаємо свою молитву та знову спробуємо зрозуміти її внутрішню суть. Тоді згадаємо про чоловіка, який вперше промовив цю молитву. Перш за все він хотів стати “виразником волі.” Після цього він просив милості, щоб принести любов, прощення, злагоду, істину, надію, світло та радість кожному.

Далі йшли власні прохання й надії. Він сподівався, що з Божою допомогою йому також вдасться знайти деякі з цих скарбів. Цього він спробує досягти турботою про інших. А як він уявляв собі цю “турботу” та шляхи її здійснення?

Він вважав за краще втішати, ніж бути втішеним, розуміти, ніж бути зрозумілим, прощати, ніж бути прощеним.

Все це могло б стати частиною того, що ми називаємо медитацією, нашою першою спробою настрою, “польотом” у царство духу, якщо хочете. За цим слід правильно оцінити своє теперішнє становище та перспективу, якби нам вдалося наблизитися до уявлюваного ідеалу. Медитацію можна постійно розвивати. Вона не має ніяких меж. При допомозі навчання і прикладу вона по суті стає особистим переживанням, індивідуальним для кожного. Але мета в неї завжди одна: поліпшити свій свідомий контакт із Богом, з його милостю та любов’ю. І не будемо забувати, що в дійсності медитація дуже практична. Одним з її перших наслідків є емоційна рівновага. З її допомогою ми можемо розширювати й поглиблювати зв’язок із Богом, як ми Його розуміємо.

А як же молитва? Молитва — це вознесіння серця та розуму до Бога, і в такому розумінні вона включає медитацію. Як нам братися до неї? І як вона узгоджується з медитацією? Молитва в загальному розумінні є звертанням до Бога. Встановивши тісний зв’язок, ми намагаємося просити того, чого найбільше потребуємо. І ми вважаємо, що перелік наших потреб виражений у таких словах Кроку Одинадцятого: “…пізнання Його волі щодо нас і здатність виконати її.” Таке прохання годиться для всякої частини дня.

Вранці ми думаємо про прийдешній день. Можливо, ми обмірковуємо роботу на день і ті шанси, які можна використати з найбільшою користю, або якісь непередбачені проблеми. Можливо, сьогодні нас чекає вирішення серйозної вчорашньої проблеми. Нашою першою спокусою буде просити особливого вирішення особливих проблем і здатності допомогти іншим людям згідно наших уявлень про це. В такому випадку ми просимо Бога зробити це так, як ми хочемо. Слід уважно розглянути кожне прохання та визначити його позитивну суть. Навіть висловлюючи особливі прохання, не завадить додати таке застереження: “…якщо на це буде Твоя воля.” Ми лише просимо, щоб Бог дав нам на той день правильне розуміння Його волі та благословення на її здійснення.

На протязі дня в складних ситуаціях при прийнятті рішень ми можемо зупинитися й повторити своє просте прохання: “Нехай буде воля Твоя, а не моя.” Якщо в такі моменти ми переживаємо сильне емоційне збудження, то обов’язково заспокоїмося, згадавши та промовивши певну молитву чи фразу, яка найбільше апелює до нас при читанні або медитації. Неодноразове її повторення часто дає нам змогу прочистити канал зв’язку, забитий гнівом, страхом, крахом надій чи непорозумінням, і дозволяє нам звернутися до найнадійнішої допомоги — пошуку Божої волі, а не своєї, у момент стресу. Якщо в такі критичні моменти ми пригадаємо, що “краще втішати, ніж бути втішеним, розуміти, ніж бути зрозумілим, любити, ніж бути коханим”, то ми здійснюємо задум Одинадцятого Кроку.

Звичайно, доречне наступне запитання: “Чому ми не можемо адресувати специфічні й болючі дилеми безпосередньо Богові і через молитву добитися від Нього прямих і конкретних відповідей на свої прохання?”

Це можливо, але тут є деякі перешкоди. Ми бачили, як ревно та довірливо члени А.А. просять прямого Божого керівництва в різних справах — від усунення сімейної чи фінансової кризи до виправлення незначних особистих вад, таких, як зволікання. Однак досить часто думки, які, здається, прийшли від Бога, зовсім не є відповідями. Вони виявляються підсвідомим логічним обґрунтовуванням добрих намірів. Член А.А. чи всякий, хто намагається жити за цією молитвою, вимагаючи від Бога відповідей, є особливо розладнаною людиною. На всяке розпитування чи критику його дій він відразу ж заявляє, що у всіх справах, великих і малих, спирається на молитву. Він міг випустити з уваги, що його власне тенденційне мислення та здатність до логічного обґрунтовування змінили його так зване керівництво. З найкращих міркувань він намагається обмежити свою власну волю у всіх ситуаціях і проблемах, заспокоюючи себе, що діє за особливим велінням Бога. При такій ілюзії він може мимоволі наробити багато лиха.

Ще одна подібна спокуса підстерігає нас. Ми створюємо враження, що нібито знаємо волю Бога відносно інших людей. Іноді ми кажемо собі: “Цей повинен вилікуватися від згубної хвороби” чи: “Той мусить позбутися емоційних страждань”, і ми молимося саме за це. Звичайно, такі молитви є доброю справою, але часто вони ґрунтуються на уявленні, що ми знаємо волю Бога відносно тієї людини, за яку молимося. Це означає, що поруч із щирою молитвою в нас може бути деяка самовпевненість і зарозумілість. Досвід А.А. показує, що особливо в таких випадках ми повинні молитися за те, щоб Божа воля, якою б вона не була, здійснилася для інших людей так само, як і для нас.

В А.А. ми на ділі переконалися в позитивних результатах молитви. Всі, хто наполегливо старався, знайшли надзвичайну силу. Вони знайшли виняткову мудрість. І вони все більше знаходили душевний спокій, який не залишав їх у складних обставинах.

Ми бачимо, що таки дістаємо керівництво в житті в достатній мірі, щоб перестати вимагати його від Бога, коли нам заманеться. Майже кожний досвідчений член А.А. розповість, як його справи несподівано та відчутно пішли на краще по мірі вдосконалення його свідомого контакту з Богом. Також він може повідомити, що після кожного періоду горя й страждань, коли рука Бога здавалася важкою та навіть несправедливою, він пізнавав нові уроки життя, відкривав нові джерела мужності й, нарешті, неминуче приходив до переконання, що Бог таки насправді “примушує Свої чудеса здійснюватися загадковим чином.”

Все це повинно заохотити тих, хто відвертається від молитви через те, що не вірить у неї або вважає себе позбавленим Божої підтримки та керівництва. Всі ми без винятку переживаємо часи, коли можемо молитися лише з сильним напруженням волі. Іноді ми йдемо навіть далі. Нас охоплює така виснажлива непокора, що ми не можемо молитися. Коли таке трапляється, не треба картати себе. Слід просто якнайшвидше відновити молитву, діючи так, як ми вважаємо за належне.

Напевно, однією з найбільших винагород медитації і молитви є набуте почуття “належності”. Ми більше не живемо в цілком ворожому світі. Ми більше не почуваємо себе втраченими, заляканими та непотрібними. Як тільки ми схопимо бодай проблиск Божої волі, як тільки ми почнемо вважати істину, справедливість і любов справжніми й вічними основами життя, нас перестає виводити з рівноваги сфера людських стосунків, якими б суперечливими вони не здавалися. Ми знаємо, що Бог з любов’ю спостерігає за нами. Ми знаємо, що коли б ми не звернулися до Нього, все в нас буде гаразд — і зараз, і в майбутньому.