+38 (044) 384-22-09
+38 (094) 928-92-09

КРОК ДЕСЯТИЙ

“Продовжували робити особисту інвентаризацію,
і коли ми були неправі, відразу визнавали це.”


При опрацюванні перших дев’яти Кроків ми готуємося до нового способу життя. Але, підійшовши до Кроку Десятого, ми починаємо втілювати принципи А.А. у практику, день за днем, незалежно від обставин. Потім настає серйозне випробування: чи за всяких умов ми можемо залишатися тверезими, зберігати емоційну рівновагу та жити відповідно до добрих намірів?

Нам потрібне постійне знання своїх переваг і недоліків та щире бажання вчитися та вдосконалюватися на основі цього. Ми, алкоголіки, пізнали цей важкий шлях. Звичайно, досвідченіші люди завжди і всюди практикували нещадний самоаналіз і критику. Бо мудрі знали, що небагато можна добитися в житті, поки самоаналіз не стане звичкою, поки людина не зможе визнати й прийняти те, що виявить, і поки не спробує терпеливо та наполегливо виправити помилки.

Якщо пияк переживає важке похмілля через своє вчорашнє пиття, то він не може добре жити сьогодні. Але є ще й інше похмілля, яке ми всі переживаємо, незалежно від пиття. Це емоційне похмілля — прямий результат вчорашнього, а часом і сьогоднішнього надлишку негативних емоцій: гніву, страху, заздрості та тому подібних. Якщо ми хочемо жити спокійно сьогодні й завтра, то нам обов’язково треба позбутися цих похміль. Це не значить, що ми мусимо хворобливо порсатися в минулому. Воно вимагає визнання та виправлення помилок зараз. Наша оцінка дає нам змогу примиритися з минулим. Після цього ми дійсно готові забути його. Якщо ми уважно оцінили себе й примирилися з собою, то настає впевненість у подоланні майбутніх перешкод.

Хоча в принципі всі оцінки подібні, їх відрізняє фактор часу. Є вибіркова оцінка, яку проводять у будь-який час, коли опиняються в скрутному становищі. Іншу ми проводимо в кінці дня, переглядаючи недавні події. Тут ми підводимо баланс, відзначаючи добрі справи й, де треба, підраховуючи борги. Нарешті, бувають випадки, коли ми самі чи разом із спонсором або духовним наставником уважно аналізуємо свій прогрес від попереднього разу. Багато членів А.А. практикують щорічне або що піврічне очищення. Багато з нас люблять час від часу відійти від зовнішнього світу туди, де можна заспокоїтись на якийсь час для самоаналізу та роздумів.

Хіба така практика не вбиває радість і не поглинає час? Чи варто членам А.А. витрачати час, похмуро перебираючи свої гріхи? Навряд. Ми підкреслюємо особливу роль оцінки лише тому, що в багатьох із нас раніше ніколи не було звички до об’єктивного самоаналізу. Для того, щоб ця здорова практика стала для нас звичною, треба не пропустити її час. Бо хвилини або години, витрачені на інвентарізацію, покликані зробити наше наступне життя кращим і щасливішим. І, нарешті, оцінка стає невід’ємною частиною нашого повсякденного буття. Давайте розглянемо, коли доцільна “вибіркова” оцінка.

Духовною аксіомою є те, що завжди, коли ми хвилюємося, незалежно від причини — щось не гаразд із нами самими. Якщо хто-небудь завдає нам болю і ми ображаємося, то тут ми також не праві. Але хіба нема винятків із цього правила? А як відносно “справедливого гніву”? Якщо хтось обманює нас, то хіба ми не маємо права розсердитися? Хіба не можуть викликати в нас справедливий гнів лицемірні люди? Такі винятки є небезпечними для членів А.Л. Ми зрозуміли, що виправданий гнів не для нас.

Ми, алкоголіки, чи не найчастіше ставали жертвами образ. Не мало значення, чи були ці образи виправдані. Спалах гніву міг зіпсувати день, а виплекане невдоволення могло зовсім паралізувати нас. Ми ніколи не вміли відрізняти виправданий гнів від невиправданого. Як нам здавалось, наш гнів завжди був виправданий. Гнів, ця розкіш більш врівноважених людей, міг без кінця тримати нас у стані емоційного сп’яніння. Такі емоційні “сухі запої” часто вели прямо до пляшки. Інші види порушень — ревнощі, заздрість, жаль до самого себе чи ображена гордість — робили те ж саме.

“Вибіркова оцінка”, проведена під час таких порушень, може стати дуже корисною для заспокоєння бурхливих емоцій. Щоденний вибірковий аналіз переважно застосовується в ситуаціях повсякденного життя. Розгляд давніх проблем краще, по можливості, відкласти до спеціально відведеного часу. Негайна оцінка направлена на наші щоденні успіхи й невдачі, особливо ті, де люди чи події виводять нас із рівноваги та спокушають до помилок.

У всіх цих ситуаціях нам потрібен витриманий, чесний аналіз утруднень, готовність визнати свою помилку й така ж готовність пробачити чужу. Не треба нас розхолоджувати, коли ми потрапляємо в полон своїх старих звичок, бо це навчання не є легким. Ми повинні прагнути до прогресу, а не до досконалості.

Нашим першим завданням буде виховання витриманості. Воно найважливіше. Коли ми говоримо чи діємо поспішно або необдумано, то здатність до розсудливості та терпеливості відразу зникає. Одна зла тирада чи навмисна фраза може зіпсувати наші відносини з іншою людиною на цілий день або й рік. Ніщо так не відплачується, як стриманість язика та пера. Ми повинні уникати запальної критики й несамовитих суперечок. Теж саме стосується дуття та мовчазного презирства. Це емоційні пастки, розставлені гордістю й мстивістю. Найперше наше завдання — обійти ці пастки. Коли нас спокушає наживка, ми мусимо навчитися відступити та поміркувати. Поки звичка до витриманості не стане автоматичною, доти ми не навчимося ні правильно думати, ні правильно діяти.

Не лише неприємні чи несподівані проблеми вимагають самоконтролю. Не менш обережними слід бути й при досягненні певної значимості та матеріального достатку. Бо ніхто ніколи не любив особистих перемог більш за нас; ми п’яніли від успіху, як від вина, яке завжди давало нам почуття піднесення. Коли тимчасово фортуна сприяла нам, ми захоплювалися, мріяли про ще більші перемоги над людьми та обставинами. Так, засліплені гордівливою самовпевненістю, ми були схильні до зарозумілості. Звичайно, люди ображено відверталися від нас.

Тепер, коли ми в А.А., тверезі й заново завойовуємо повагу друзів і співробітників, ми бачимо, що все ще потребуємо особливої пильності. Оберігаючи себе від “зарозумілості”, ми можемо часто контролювати себе, пам’ятаючи, що ми сьогодні тверезі лише Божою милістю і що якого б успіху ми не досягли, це буде скоріше Його успіх, а не наш.

Нарешті, ми починаємо розуміти, що всі люди, й ми в тому числі, певним чином емоційно нездорові та часто не праві; й тоді ми наближаємося до істинної терпеливості і розуміємо, що насправді означає любов до ближнього. По мірі просування ми побачимо, що безглуздо сердитися чи ображатися на людей, котрі, як і ми, страждають від мук зростання.

Такі корінні зміни в нашому світогляді потребують часу, можливо й багато часу. Мало хто може з правдивістю заявити, що відчуває любов до кожного. Більшість із нас мусить визнати, що ми любили кількох, були зовсім байдужими до багатьох, поки вони не завдавали нам клопоту, а щодо решти, то ми просто не любили або ненавиділи їх. Хоча таке ставлення є цілком звичайним, в А.А. ми зрозуміли, що воно не годиться для збереження рівноваги. Сильна ненависть все зіпсує. Треба хоч помалу відкидати думку про те, що ми можемо самовіддано любити лише кількох, ігнорувати багатьох і продовжувати боятися чи ненавидіти всякого.

Ми можемо постаратися більше не ставити надмірних вимог до тих, кого любимо. Ми можемо проявити доброту там, де раніше її не було. Ми можемо почати поводитися чемно та справедливо з тими, кого не любимо, намагаючись зрозуміти й допомогти їм.

Якщо нам це не вдасться, то ми можемо відразу визнати це – завжди перед собою та при потребі перед ними. За допомогою ввічливості, доброти, справедливості можна дійти до згоди практично з кожною людиною. У час сумніву завжди можна зупинитися та сказати: “Нехай буде воля Твоя, а не моя.” І можна не раз запитати себе: “Чи сьогодні я чиню іншим людям так, як хотів би, щоб вони чинили мені?“

Ввечері, перед відходом до сну, багато з нас підводять підсумок за день. Слід нагадати, що оцінка не завжди робиться в рожевих тонах. Дійсно, поганий той день, коли ми не зробили нічого доброго. Як правило, день заповнюється конструктивними справами. Нам слід подбати про добрі наміри, добрі думки та добрі дії. Навіть якщо ми старалися й зазнали невдачі, то можемо розглядати це як один із найбільших кредитів. Тоді муки поразки перетворюються на позитивні риси. В них ми черпаємо сили для просування вперед. Одного разу знаюча людина зауважила, що біль є критерієм нашого духовного прогресу. Ми, члени А.А., можемо охоче погодитися з ним, бо знаємо, що перед тверезістю мусили бути муки запою, а перед спокоєм – емоційний хаос.

Увечері, підбиваючи перед сном баланс дня, слід уважно проаналізувати мотиви кожної своєї помилкової думки та дії. У більшості випадків ці мотиви не важко зрозуміти. Вони полягали в тому, що в стані гордості, гніву, ревнощів, тривоги та страху ми й діяли відповідним чином. Тут нам треба визнати, що ми дійсно думали та діяли нікчемно й спробувати уявити собі, як би можна було вчинити краще, та вирішити, як із Божою допомогою перенести ці уроки на завтра, поки що не вдаючись до каяття.

Але іноді лише найретельніший аналіз виявить справжні мотиви. В деяких випадках наш давній ворог — раціоналізація (логічне обґрунтування) — виправдовує нашу неправильну поведінку. Спокуса тут полягає в тому, щоб думати, ніби в нас були добрі мотиви, коли насправді це було не так.

Ми “конструктивно критикували” тих, хто заслуговував, в той час як нашим справжнім мотивом було виграти марну суперечку, або у відсутність якоїсь особи ми вважали, що допомагаємо іншим краще зрозуміти її, хоч нашим справжнім мотивом було відчути свою перевагу, принижуючи цю людину. Іноді ми завдавали болю тим, кого любили, бо їх треба було “провчити”, коли насправді ми хотіли покарати. Ми були пригнічені та скаржилися на погане самопочуття, а насправді ми потребували співчуття й уваги. Ця дивна властивість розуму та емоцій, це вперте бажання приховати поганий мотив під добрими намірами наскрізь пронизує людські справи. Це витончене лицемірство може лежати в основі найменших дій чи думок. Вміння щоденно виявити, визнати та виправити ці недоліки становить суть формування особистості і правильного способу життя. Щире розкаяння за завдані образи, вдячність за одержані блага та бажання добитися кращих результатів завтра — ось ті сталі позитивні риси, до яких ми будемо прагнути.

Обміркувавши таким чином свій день, оцінивши належно при цьому добрі вчинки та прислухавшись безстрашно й самовіддано до своїх сердець, ми можемо щиро подякувати Богові за отримані блага та заснути з чистою совістю.