Одна жінка з АА пригадує, що навіть у найгірші періоди своєї алкогольної «кар’єри» вона ніколи не втрачала віри. «У мене була тверда, непохитна віра – в нещастя, – пояснює вона. – Кожного ранку моєю першою підсвідомою думкою було: о Боже, які нові випробування чекають на мене сьогодні!»

Коли хтось стукав у двері, то вона була впевнена, що це з не-приємного приводу. У своїй поштовій скриньці вона чека-ла лише рахунків та інших поганих новин. І якщо дзвонив телефон, вона зітхала в очікуванні сумних повідомлень.

Така величезна витрата енергії на негативні думки знайома багатьом із нас: ми пам’ятаємо той похмурий настрій, який панував в активній стадії нашого власного алкоголізму. Дещо з цього, без сумніву, мало бути просто фармакологічним ефектом алкоголю, який є депресивним засобом. Коли ми виводимо з організму останні молекули алкоголю, то багато смутку пропадає разом із ним. Але, як виявилось, звичка такого невротично-депресивного мислення може залишитись у декого з нас до того часу, поки ми не навчимося помічати і старанно викорінювати її.

Це не рецепт від бездумного оптимізму. Ми не заявляємо, що труднощі не мають значення, як і не заперечуємо того, що кожний сам має підкоряти свої вершини час від часу. Сум насправді ранить, так само як і всі інші види болю.

Проте тепер, коли ми звільнені від алкоголю, ми набагато краще контролюємо своє мислення . У нас ширше коло думок у головах, які більше не затьмарені. Думки, передумані нами за кожні 24 години, можуть сильно вплинути на відчуття того дня – яскраві і здорові або похмурі й бентежні. Оскільки наше мислення було тісно пов’язане з нашим питтям, то виявилось , що варто пильніше приглянутись до нашого способу мислення і знайти йому різноманітну і кращу роботу.

Наступні приклади можуть не стосуватися вас безпосередньо, але навіть якщо слова інші, вони зворушать ваші емоції, і ви впізнаєте знайомі емоційні настрої, що супроводжують їх. Деякі з них навмисно перебільшені, щоб зробити суть чітко зрозумілою. Інші на перший погляд можуть здатися тривіальними. Але десятки алкоголіків зрозуміли, що незначні, майже непомітні зміни є добрим початком великого повноцінного видужання.

Коли наш улюблений малюк падає, вдаряється головою і кричить, то нескладно побачити, чи він серйозно поранений, чи просто наляканий. Тоді у нас є вибір: ми можемо або кричати істерично, думаючи, що ще могло б статися, або зберігати самовладання і бути спокійним і вдячним, що нічого серйозного не трапилось.

Коли наш хворий і нещасний 90-річний дідусь помирає, то ми знову маємо вибір. Можна твердити, що нам залишається тільки шаленіти від горя і гніву, терзатися провиною і, очевидно, пити. Або, попри сум, можна пригадати, що він прожив довге й щасливе життя; що ми намагалися добре ставитися до нього, запевняли його про свою любов; чи що його страждання і нещастя нарешті закінчились. Навряд чи він схвалив би думку, що його смерть стала приводом для пиття і загрожує нашому здоров’ю.

Коли ми нарешті опиняємось в омріяному місці, то можемо зосередитись на незручностях нашого проживання та погоді, на тому, що добрі старі часи минули і що в нашому розпорядженні лише декілька днів чи тижнів. Або ж ми можемо бути вдячні, що нарешті опинилися там, і радіти, що можемо побачити бага-то цікавого, якщо захочемо.

Нам слід остерігатися тенденції казати: «Так, але…» у відповідь на оптимістичне, компліментарне або позитивне твердження. Удача товариша чи його моложавий вигляд, заклик відомої людини до добродійності може викликати у нас кислу реакцію: «Так, але…». А чи такий спосіб мислення допомагає комусь, включаючи нас самих? Хіба не можна відреагувати нормально? Порадіти з того, а не намагатися зменшовартити його?

Ті, хто намагається кинути палити, усвідомлюють, що ряд можливостей є відкритими: скаржитися до безкінечності на те, як важко кинути; або шукати програму відмови від паління, обговорювати з лікарем те, які види лікування можуть бути доступними, або просто насолоджуватись глибоким вільним від диму подихом, коли ми думаємо про це, будучи вдячним за годину, яка пройшла без клопоту, і навіть, якщо ми запалили несвідомо, вітати себе за те, що відклали недопалок без того, щоб докурити його до кінця. Якщо хтось із нас виграє в лотерею 500 доларів при джекпоті в 50000, то розсудливість бере верх, а не жаль за втраченою можливістю.

Ми постійно знаходимо варіанти такого обдуманого вибору, і наш досвід переконує, що почуття вдячності набагато корисніше і полегшує нашу тверезість. Приємною несподіванкою буде розуміння, що неважко виробити звичку вдячності, якщо докласти трохи зусиль. Багато з нас не хотіли навіть спробувати. Але результати, як ми мусимо визнати, говорять самі за себе. На перших порах нелегко проковтнути цинічний вираз, готовий зірватися з кінчика язика. Можливо, нам треба двічі ковтнути, перед тим як вимовити ледь позитивну фразу, яка нагадує сахарин. Але з часом це дається все легше і може стати могутнім і комфортним стимулом нашого видужання. Життя призначене для задоволення, і ми хочемо насолоджуватись ним.

Перебираючи в пам’яті спогади свого алкогольного минулого, ми помічаємо ще не один вияв негативізму. Але ми навчили-ся змінювати таку поведінку, і ця зміна наших дій призвела до кращого ставлення і покращення наших почуттів.
З певних причин ми проводили багато часу, роздумуючи, пишучи або говорячи про те, якими вперто неправильними були інші люди. (Були вони т акими чи ні, не стосується приємних змін у наших власних почуттях тепер.) Для декого зміни починаються з готовності зачекати, побачити і прийняти на мить гіпотезу, що інша людина може мати рацію. Перед тим, як зробити висновок, ми припиняємо суперечку, уважно слухаємо і спостерігаємо за наслідками.

Може виявитися , що ми помиляємось . Це не має значення. Так чи інакше, ми, принаймні тимчасово, звільнилися від потре-би бути завжди правими. Ми побачили, що щире «Я не знаю» може бути оздоровлюючим. Слова «Я неправий, ти правий» підбадьорюють , коли ми почуваємось достатньо вільно, щоб не перейматися, чи ми дійсно праві. Ми залишаємося з почуттям легкості і вдячності за те, що можемо бути відкритими до нових ідей. Найкращі вчені завжди пильно ставляться до нових даних, які можуть заперечити їх теорію, і таким чином відкидають будь-які хибні уявлення і наближаються до кінцевої істини, яку вони шукають.

Коли ми досягаємо такої відкритості, то помічаємо, що наш теперішній негативізм почав випаровуватись. Можливо, приклад може пояснити зв’язок між бажанням бути завжди правим (це негативізм шукання недоліків у всіх інших) і свободою помилятися самому – сприймати і використовувати нові ідеї та іншу допомогу для підтримки тверезості.

Багато з нас у період пияцтва були глибоко переконані, що наше власне пиття нешкідливе. Ми не обов’язково були самовпевнені щодо цього, але коли ми чули, як священик, психіатр або член АА говорять про алкоголізм, то відразу відзначали, що наше пиття було іншим, що нам нетреба булоробит и нічого з того, що пропонували ці люди. Або навіть якщо ми і визнавали, що маємо невелику проблему з питтям, то були впевнені, що можемо подолати її самотужки. Таким чином ми закривалися від нової інформації та допомоги. А за закритими дверима, звичайно ж, продовжувалось наше пияцтво.

Наші проблеми повинні були дуже загостритися і ми мусили почуватися безнадійними перед тим, як ми змогли трохи привідкрити двері та впустити трохи світла і прийняти допомоги.

Для тисяч із нас одним із найчіткіших спогадів, пов’язаних із мудрістю «бути вдячним», є пригадування, що ми спочатку думали й казали про Співовариство Анонімних Алкоголіків, коли вперше почули про нього:

«Це добре для них, але я не в такому стані, отже, це не для мене».

«Я зустрічав кількох колишніх членів АА п’яними в барах. З їхніх слів я переконався, що мені це також нічого не дасть».

«Я знав одного хлопця , який вступив до АА. Він перетворив-ся на впертого фанатика, нудного й нестерпного, хоча і непитущий».

«Всі ті благочестиві речі й ходіння на збори відштовхують мене. Крім того, я ніколи не був членом ніяких клубів».

Тепер ми мусимо чесно визнати, що більше звертали увагу на такі негативні твердження і виправдання своїх власних підстав для пиття, аніж дивилися на АА неупереджено. Навряд чи наш погляд на нього був критичним. Швидше він був поверховим і песимістичним – пошуком того, що не подобалось.

Ми не розмовляли з багатьма тверезими членами, не вникали глибоко в літературу АА і про АА. Якщо нам не подобались речі або люди, яких ми вперше зустрічали в АА, то ми заперечували все АА. Ми зробили спробу, чи не так? (Пригадуєте чолові-ка, який сказав, що не любить читати? На той час він прочитав одну книжку, і вона йому не сподобалась!)

Тепер ми розуміємо, що могли діяти по-іншому. Ми могли приділити трохи часу, щоб знайти те, що нам подобалось в АА, способи співпраці з ним, думки і заяви, з якими ми дійсно погоджувались. Ми могли бути вдячні, що АА привітно зустрічає випадкових відвідувачів і від нас не вимагали вступати стрімголов. Ми могли бути вдячні, що АА не має податків, внесків і не вимагає дотримання жодних доктрин, правил чи ритуалів. Якщо якісь балакучі члени АА були нам не до вподоби, ми могли тішитись, що так багато інших мовчали або говорили те, що нам імпонувало. Ми могли б намагатися зрозуміти, чому так багато відомих спеціалістів визнали АА і підтверджують це знову і знову багато років. Очевидно, що АА таки мусить робити щось вартісне!

Тверезе життя ґрунтується саме на такому виборі, як ми побачили. Можна годинами думати про причини нашого бажання чи наміру випити. Або можна за той самий час перерахувати при-чини, чому пияцтво шкідливе, а утримання від пиття здоровіше для нас, і подумати, чим ми можемо замінити пияцтво.

Кожен із нас робить цей вибір посвоєму. Ми раді, коли ще хтось схвалює наше рішення. Але незалежно від того, чи ви зацікавились АА, чи ні, ми висловлюємо добрі побажання всім, хто починає тверезе життя в будь-який спосіб. Ми ж вдячні, що можемо зробити це так, як описано в цій книжці.