Ми виробили багато способів поведінки в обставинах, коли інші люди випивають, з тим щоб ми могли отримувати задоволення без пиття.

Раніше ми вже говорили про те, чи варто тримати спиртне чи інші алкогольні напої вдома після того, як ми вирішили перестати пити. Тоді ми визнали, що живемо в суспільстві, де більшість людей п’є, і реально не можна сподіватися на якісь зміни. До кінця життя в нас будуть траплятися обставини, які передбачають випивку. Не виключено, що кожного дня ми будемо бачити, як люди п’ють, зустрічати пивні місця, бачити й чути рекламу, яка спонукає нас до пиття.

Ми не можемо ізолюватися від усіх таких пропозицій, і марна справа оплакувати цей факт. Також ми не маємо жодної потреби чи бажання позбавляти інших людей можливості випити. Ще ми побачили, що не повинні відмовлятися від задоволення бути в компанії питущих. Хоча має сенс проводити час серед непитущих людей на перших порах тверезості, однак ми не бажаємо все життя втікати від світу лише тому, що так багато людей п’ють. Ті, хто не їсть риби, горіхів, свинини чи полуниць, не ховаються в печерах. Чому повинні ми?
Чи ми ходимо в бари, ресторани або клуби, де подають спиртне?
Так – через кілька тижнів або місяців, якщо маємо вагому причину бути там. Коли нам треба почекати друзів, то ми не сидимо за стійкою бару, потягаючи колу. Але якщо в такому місці відбувається якась ділова або суспільна подія, то ми йдемо і беремо участь у всьому, окрім пиття.

У перші місяці утримання від пиття, мабуть, буде розумно триматись осторонь від своїх старих приятелів і пивних точок і знаходити важливі причини для уникнення вечірок, на яких пиття є основною розвагою. Особливо важливо сторонитися таких справ, якщо вони нас нервують.

Але рано чи пізно настає час, коли родинний чи діловий обов’язок або дружба примушують нас – або, може, ми й самі хочемо – піти на таку акцію. Ми розробили багато способів, щоб легко сприймати такі події, навіть якщо ми не п’ємо. Ми маємо на увазі великі коктейлеві забави або досить великі, але неформальні вечірки зі спиртним.

Якщо господар чи господиня – наші старі друзі, з якими можна бути відвертими, часом варто сказати їм наперед, що зараз ми не п’ємо. Звичайно, ми не просимо якогось особливого ставлення. Але заспокійливо знати, що буде принаймні одна людина, яка цілком розуміє наші зусилля перемогти алкогольну проблему. Іноді ми можемо взяти з собою більш досвідченого у тверезості компаньйона, котрий знає, що ми утримуємось від пиття, і розуміє, як це важливо для нас.

Також корисно перед тим, як піти, поговорити з іншим алкоголіком, що видужав, або з кимось іще, хто на вашому боці і підтримує ваше здоров’я, повністю розуміючи, який тиск ви витримуєте. Домовтеся, що ви передзвоните йому пізніше і розкажете, як воно було. Інший алкоголік, що видужав, буде дуже вдячний за такий дзвінок. Повірте нам! Ми, члени АА, хвилюємось при кожному такому повідомленні.
Дуже хороша ідея з’їсти бутерброд чи щось інше перед тим, як іти на вечірку, навіть якщо ви знаєте, що там будуть накривати столи. Щось поживне у шлунку, як ми вже казали, полегшить багато складних ситуацій. (Ви можете мати при собі маленьку пачку своїх улюблених м’ятних цукерок чи дієтичних замінників). Це ще важливіше тоді, коли ви йдете на вечірку, де буде тривала інтенсивна випивка перед тим, як подадуть закуски.

Коли ви знаєте, що саме так і буде, то, можливо, варто пропустити перші години і прийти незадовго до подачі обіду. Багато хто робить так. Якщо ж після їжі намічається довгий вечір із випивкою, то, як на нашу думку, краще піти раніше. Ті декілька людей, які помітять наш відхід, поставляться до цього спокійно. Вони надто захоплені випивкою чи ще чимось іншим.

Прибувши на таку вечірку, звичайно, найкраще відразу підійти до бару і замовити склянку лимонаду чи содової. Ніхто не буде знати, чи це алкогольний напій, чи ні. А тоді ми можемо ходити і спілкуватись зі склянкою в руці, не привертаючи до себе уваги.

Цей досвід був досить повчальним для багатьох із нас. На свій подив, ми виявили, що 1) пиття інших людей було не таким, як ми собі уявляли, і 2) дуже, дуже мало людей цікавляться, чи ми п’ємо спиртне. (Винятком з останнього можуть бути люблячі друзі чи родичі, які звичайно раді бачити наші старання не пити.)

Багато з нас мали звичку казати і вірити, що «всі» п’ють, і ми могли сперечатися , що пили не більше за інших, кого ми знали. Правду кажучи, з прогресуванням нашого пиття , з роками ми все менше й менше спілкувалися з непитущими, тому, звичай-но, нам здавалося, що «всі» – явно всі, кого ми бачили – пили.
Зараз, коли ми тверезо бачимо «всіх», для нас стало відкриттям, що не всі з них насправді п’ють і що багато інших п’ють набагато менше, ніж ми вважали.

В очікуванні таких подій новотверезий алкоголік замислюється, що йому відповісти, якщо друзі і родичі, які випивають, скажуть таке:
«Пішли вип’ємо». «Що ти п’єш?»
«Ну що ти кажеш, ти ж не можеш бути алкоголіком». «Хіба ти не п’єш?» «Тільки одну – це не зашкодить».
«Чому ти не п’єш?» … і тому подібне.
З полегшенням ми побачили, що такі запитання ставлять не так часто, як ми сподівалися, і що наші відповіді значать набагато менше, ніж ми думали. Наше непиття створює менше метушні, ніж ми з острахом гадали.

Тут є один виняток. Часом якийсь пияк дуже настирливо реагує на наше непиття. Більшість із нас вважають таке ставлення підозрілим. Цивілізовані, культурні люди так сильно не переймаються тим, що саме вирішують пити і їсти інші люди, якщо вони самі не закладають, чи не так? Нам здається дивним, що хтось намагається примусити пити людину, яка того не хоче; і особливо дивно, чому хтось хоче, щоб людина, в якої були алкогольні проблеми, спробувала випити знову.
Ми вчимося обминати таких людей. Якщо вони мають свою пристрасть , із якою треба боротися, то ми бажаємо їм успіху. Але ми не повинні виправдовуватися ні перед ними, ні перед кимось іншим за свій вибір. І ми не сперечаємося з ними і не намагаємося змінити їхню думку. Наше ставлення знову таке: «Живи сам і дай жити іншим».

Але повернімось до тих запитань , які зрідка і ввічливо ставлять доброзичливі друзі та родичі, й до наших відповідей на них. Очевидно, що є стільки добрих способів поведінки в таких ситуаціях, скільки й непитущих людей, і ваш власний розум підкаже вам, що є найкращим і найзручнішим для вас.

Проте декілька різних успішних методів були описані на основі досвіду, накопиченого за роки існування Спільноти Анонімних Алкоголіків. Було б нерозумно не скористатися мудрістю минулих років.

Велика кількість нас (але не всі) вважають, що чим швидше ми з’ясуємо правду зі своїми знайомими, тим краще для нас. Тоді ми не повинні шукати відмовок, і більшість хороших людей цінують нашу правдивість і схвалюють наші зусилля звільнитися від свого узалежнення. Промовляння вголос іншим людям, що ми не п’ємо, сильно підкріплює нашу власну рішучість залишатися тверезими . І не тільки: часом виявляється, що така заява підбадьорює ще когось із присутніх, хто також повинен або хоче не пити.

Отже, багато з нас, не вагаючись, кажуть, коли треба: «Я за-раз не п’ю».
Такі фрази, як «Я не п’ю сьогодні (або цього тижня)» чи просто «Ні, дякую», або ж відверте «Мене це не цікавить», часто задовольняють тих, хто питав.

Якщо ми відчуваємо потребу пояснити детальніше, то намагаємося робити це без брехні й так, щоб люди могли швидко зрозуміти і прийняти наші пояснення. Наприклад, існують старі відмовки, як-от «Здоров’я не дозволяє», «Я на дієті» та «Лікар заборонив». Багато хто з нас читав або користувався такою порадою лікаря.

Вислови « З мене вистачить», «Я більше не даю ради» і «Я зрозумів, що це не для мене» також є правдивими.

Тоді як в АА поміж себе ми не вживаємо вираз «перестати пити», саме він найкраще зрозумілий для більшості людей і викликає повагу, оскільки ми не примушуємо нікого не пити спиртного.
Хоча, звичайно, ми не можемо рекомендувати говорити неправдиво, бо самі добре знаємо, що воно таке, час від часу хтось із нас у розпачі звертався до «маленької невинної брехні», однієї з тих незначних вигадок, які вважаються нешкідливими і часом описуються як необхідне мастило для гладкого функціонування суспільства.

Коли ми змушені вдаватися до готових, промимрених під ніс відмовок для непиття, то намагаємося вигадати щось оригінальніше. Вислови «У мене якась невідома хвороба» або «Я приймаю ліки» можуть примусити людей замовкнути, але дуже ймовірно, що вони викличуть додаткові запитання.

Зазвичай фраза «У мене алергія на це» буває прийнятною. Технічно, у строго науковому розумінні, алкоголізм не є справжньою алергією, як кажуть знавці. Проте вираз «алергія» дуже точно описує наш стан; якщо ми всмоктуємо цю бурду, то, без-умовно, настають сумні наслідки.

Коли ми робимо таку заяву, то вона звичайно приносить бажаний результат. Тобто люди приймають той факт, що саме зараз ми не збираємось випити, і припиняють подальші розпитування.

Коли нас запитують, що ми хотіли б випити, то видається чемним і розумним попросити і прийняти щось безалкогольне, незалежно від того, чи воно наше улюблене. Більшість із нас беруть легкі напої, фруктовий або овочевий сік. (Ми можемо зробити вигляд, що п’ємо його, якщо він не дуже подобається нам або ми не хочемо пити.) Це дає нам можливість почуватися вільніше і допомагає гостинним господарям, які змушені наповнювати келихи і почуваються незручно, якщо гість не ковтає чогось.

Офіційний банкет із визначеними наперед місцями і великою кількістю винних фужерів також не становить проблеми. Перекинутий догори дном фужер є зрозумілим сигналом для хорошого офіціанта навіть у тих країнах Європи, де пиття вин популярне. Хтось замовляє сельтерську або мінеральну воду. А коли проголошують тост, то майже ніхто не звертає на нас увагу, оскільки ми підносимо келих, у якому щось налито. Зрештою, хіба не символічна запорука дружби робить тост реальним, а зовсім не присутність наркотика (етилового спирту) у склянці чи весільній чаші?

Ніхто не зобов’язаний відповідати на грубі чи особисті запитання; тому, якщо в рідкісних випадках таке виникає, ми ігноруємо його або змінюємо тему розмови. Якщо це стається з вами, то пам’ятайте, що ми, сотні тисяч алкоголіків, що вже одужали, є на вашому боці й прекрасно розуміємо, що ви відчуваєте і чому робите це, навіть якщо здається, що більше ніхто не розуміє . Навіть якщо нас немає поруч, то наші серця з вами і ви можете бути впевнені, що ми бажаємо вам найкращого.

Ще один тип випадків траплявся з деякими з нас. Він не особливо серйозний чи небезпечний, але, можливо, наша розповідь допоможе вам не засмучуватися, якщо таке трапиться у вашому житті. Час від часу хтось із добросердних друзів або родичів, які мають найкращі наміри, занадто турбується про наше видужання і, прагнучи допомогти, може збити нас із пантелику, якщо ми недостатньо врівноважені, щоб контролювати ситуацію.

Наприклад, непитуща дружина, зрозуміло, боячись, щоб ми не запили знову, і надміру намагаючись захистити нас, випалить: «Він перестав пити». Або занадто уважний друг може необдумано привернути увагу до нашого непиття , вказуючи на єдину склянку томатного соку на таці з напоями і кажучи: «Це для тебе».

Чудово, що вони хочуть допомогти нам, і ми намагаємося зрозуміти їхнє бажання бути добрими до нас. Чесно кажучи, не можна сподіватися, що вони відразу зрозуміють, як ми почуваємось. Іноді ми самі не можемо розібратися в своїх почуттях, поки через деякий час тверезості у нас не мине стадія незручності.
Звичайно ж , ми воліємо самі робити свій вибір, обдумано й на самоті, без публічного показу. Але підвищена чутливість до того, що кажуть або роблять інші люди, шкодить насамперед нам самим. Тому краще посміхнутися і стерпіти, якось переживши цей момент. Він триває не більше п’яти хвилин. Можливо, пізніше, коли ми заспокоїмось, то зможемо тихо пояснити, що насправді цінуємо турботу, але ми хотіли б мати можливість «виправдовуватись» самі. Можемо додати, що хотіли б самі захищати себе в суспільних ситуаціях, тому хтось інший не повинен турбуватися за нас.

Через довший період тверезості багато з нас досягають такої стадії, коли почуваються зручно і відносно себе, і відносно пиття; ми стаємо достатньо розслабленими, щоб розповісти всю правду – про те, що ми «алкоголіки, які одужали», і що ми в АА.

Таке, сам на сам, конфіденційне одкровення про себе зовсім не суперечить традиції анонімності АА, згідно з якою ми не розголошує таких фактів ні про кого, окрім себе, і не робимо цього для публікації в пресі чи на телебаченні.

Коли ми можемо розповісти про себе з легкістю, то це свідчить , що нам нічого приховувати і що ми не соромимося одужати від хвороби. Це допомагає збільшити самоповагу. Такі заяви стирають жорстоке старе тавро, яке несправедливо ставиться некомпетентними людьми на жертв нашої хвороби, і допомагають замінити старе стереотипне поняття «алкоголік» на точніше сприйняття.

Між іншим, така заява дуже часто спонукає тих, хто хоче подолати алкогольну проблему, також спробувати шукати допомоги.

Ще одне стосовно урочистостей із алкоголем. Багатьом з нас вистачило розуму, коли тиск випити став неприємно сильним, просто вибачитись і піти, незважаючи на те, що могли подумати інші люди. Зрештою, наше життя під загрозою. Ми просто змушені вжити необхідних заходів, щоб зберегти своє здоров’я. Реакція інших людей – це їхня проблема, а не наша.