Коли дорога для нас людина або товариш одужує після серйозної хвороби, то ми, звичайно, виявляємо те, що хороші няні називають Н. Л. Т. (Ніжна Любляча Турбота). Ми балуємо хвору дитину улюбленими ласощами і розвагами, щоб прискорити видужання.
Видужання від хвороби активного алкоголізму займає певний час, і кожен, хто проходить через це, потребує уваги і певну дозу Н. Л. Т.
У минулі часи люди часто вірили, що той, хто видужував від важкої хвороби, заслуговував на страждання, оскільки вважалось, що він навмисне і егоїстично накликав хворобу на себе.
Через провину і тавро, які все ще накладені на алкоголізм людьми, які не розуміють природи цієї хвороби (включаючи й нас самих, поки ми не розібралися в ній), багато з нас не були добрими до себе в муках похмілля. Ми просто страждали і думали, що ми «платимо за борги» і нам необхідно спокутувати свої гріхи.
Тепер, коли ми знаємо, що алкоголізм не є аморальною хворобою, то вважаємо за потрібне змінити свої погляди. Ми зрозуміли, що одним із тих, хто в останню чергу трактує алкоголіка як хвору людину, є, як це не дивно, сам алкоголік. Знову дається взнаки наш старий спосіб мислення.
Часто кажуть, що проблемні пияки є ідеалістами, нетерпимими до будь-яких недоліків, особливо до своїх власних. Ставлячи перед собою неможливі цілі, ми тим не менше вперто боремося за здійснення цих недосяжних ідеалів.
Оскільки неможливо підтримувати такі надзвичайно високі стандарти, яких ми часто прагнемо, то ми не досягаємо своєї мети, як і стається з усіма людьми, чия мета нереалістична. Тоді настає розчарування і депресія. Ми гнівно картаємо себе за те, що не були супер-ідеальними.
Саме тоді ми можемо почати бути добрими – чи принаймні справедливими – до себе. Ми б ніколи не вимагали від дитини чи неповносправної особи більшого за її можливості. Як нам здається, ми також не маємо права очікувати таких чудес від себе, алкоголіків, які одужують.
З нетерпінням очікуючи повного видужання до вівторка, ми виявляємось усе ще хворими в середу і починаємо звинувачувати себе. У цей час добре замислитись і подивитися на себе як-найбільше відсторонено й об’єктивно. Що б ми робили, якби хвора кохана людина або товариш утратили надію через повільне видужання і почали відмовлятися від ліків?
Варто пам’ятати, що сильне пиття дуже шкодить організму, викликаючи стан, який не можна подолати за один місяць. Ніхто не стає алкоголіком за кілька тижнів (майже ніхто). Так само не можна сподіватись видужати за чарівну мить.
Коли настає зневіра, ми повинні підбадьорити себе. Для багатьох із нас добрими ліками виявилось поплескати себе по плечу, вітаючи досягнутий прогрес – але, звичайно, без самохизування чи небезпечного егоїзму.
Підводимо підсумки. Чи ми утримались від випивки протягом цих 24 годин? Це заслуговує на чесну самопохвалу. Чи ми примусили себе добре поїсти сьогодні? Чи ми старалися виконати свої зобов’язання сьогодні? Коротко кажучи, чи ми діяли якнайкраще і зробили все, що могли, сьогодні? Якщо так, то більшого й не можна сподіватися.
Можливо, не на всі ці запитання ми можемо відповісти «так». Можливо, ми ще не досягли мети, трохи оступилися у своїх думках і діях, навіть не підозрюючи про це. Ну то й що? Ми ж не бездоганні створіння. Нам треба налаштуватись на малий успіх радше, аніж оплакувати відсутність досконалості.
Як можна зараз підбадьорити себе? Ми можемо зробити щось інше замість випивки. Кожний розділ цієї книжки містить такі поради.
Але, мабуть, це ще не все. Чи останнім часом ми дістаємо задоволення від життя? Чи ми так захопилися видужанням, так ревно зайнялися самовдосконаленням, що не змогли насолодитися заходом сонця? Новим місяцем? Доброю їжею? Таким потрібним звільненням від опіки? Добрим жартом? Сердечним захопленням?
Оскільки організм прагне нормалізуватися, то, можливо, ваш потребує відпочинку. Зі смаком насолоджуйтесь коротким денним або спокійним нічним сном. Якщо ж у вас надмір енергії, то ви можете використати її для задоволення або розваг. Ці аспекти життя, поряд із іншими, необхідні для повного використання нашого людського потенціалу.
Тепер настала пора, єдина пора. І якщо ми самі не ставимося до себе добре зараз, то, звичайно, не можемо сподіватись на повагу чи увагу від інших.
Ми побачили, що тверезі ми можемо насолоджуватись тими всіма добрими речами, які нам подобались під час пиття – і багатьма-багатьма іншими. Це вимагає трохи практики, але винагорода перевищує зусилля. Це не егоїзм, а самозахист. Якщо ми не виплекаємо своє власне одужання, то не зможемо вижити, щоб стати неегоїстичними, етичними і соціально відповідальними людьми.