Мені 27 років, і я сиджу на своїх перших зборах Анонімних Алкоголіків. Кажуть, що жінки спиваються швидше за чоловіків, так це правда, зі мною це сталося дуже швидко!!!

Я народилась і виросла в місті Житомир. У звичайній радянській родині, де про Бога і релігію ніколи не говорили. Виховувалась в кращих традиціях Радянського Союзу, в дусі атеїзму і загальнолюдських цінностей. Була в сім’ї другою дочкою, найменшою, найхворобливішою і найулюбленішою.

Зростала, як усі діти, по плану — дитячий садочок, школа, інститут, заміжжя. Спитися і стати алкоголічкою – це не була мрія мого життя.

Скільки себе пам’ятаю, весь час страждала від почуття самотності не зважаючи на те, де знаходжусь і з ким. Чи то у садочку, чи у школі, чи у технікумі. Навіть перебуваючи у натовпі, чи з ріднею, чи з чужими, мене переслідувало відчуття відокремленості від світу.

Коли я мала десять років, помер мій дідусь. Його похорон дуже налякав мене. З того часу почала замислюватись над сенсом життя. Невже людина живе лише для того, щоб вивчитися, заробляти багато грошей, смачно їсти, гарно одягатись, мати всі матеріальні блага і комфорт, ну ще діти, онуки, а далі смерть і порожнеча? Від таких думок в душі ставало лячно і ніяково. Люди говорили: «Дивна ти якась! Навіщо над цим замислюєшся? Живи й радій!». Але в мене так не виходило.

Я завжди намагалась бути досконалою, бо не досконалу хіба можливо полюбити? Дуже хотілось, щоб мене безперестанку всі любили, поважали й хвалили! Старалась бути першою і найкращою у навчанні, змаганнях, гуртках, на роботі. Якщо в мене щось не виходило, то засуджувала всіх крім себе. Отримала “трійку” в щоденник – викладач поганий – він мене не любить і присікується. На змаганнях зайняла не перше місце – суддя несправедливо засудив. В гуртку не визнають мої таланти – керівник гуртка нетямущий. Всі люди підлі мерзотники, тільки й думають, як мені зробити зле … 

Так все життя виправдовувала свої поразки й невдачі. Мені ніколи не приходили думки, що потрібно багато і наполегливо трудитись в одному напрямку, щоб досягти успіху. Я хотіла все й одразу, думала, що маю таланти та здібності до всього, за що берусь, а успіх просто сам має падати на мою великомудру голову у формі лаврового вінця. Сьогодні бачу, що то були хворі уяви про себе.

Так, я не погано закінчила школу, потім технікум, вступила до академії, вийшла заміж, народила донечку.

Наче все як у людей, але чогось не вистачає. Порожнеча, страхи, самотність роз’їдали душу. Не могла вписатися в це життя, не вміла налагоджувати стосунків, мені завжди здавалося, що я не з цього світу і не така, як всі інші люди. І тут з’явився алкоголь!!! Коли напилася вперше, зі мною стався ефект яскравого пробудження. Світ навколо з сірого буття перетворився на різноколірний!!! Думала, що нарешті я знайшла те, чого не вистачає для щастя і надасть сенс моєму життю. Коли випивала, було весело, легко знаходила контакт з людьми, ставала «душею компанії», страхи щезали, а замість спустошення приходило відчуття яскравого і безтурботного свята.

У моїй родині не було алкоголіків і здавалося ніщо не передвіщало біди. Я жила як усі, випивала як усі – життя прекрасне. Але це відчуття раю дуже швидко закінчилось.

Мій алкоголізм посилився після народження донечки. Якщо спочатку пила за принципом: хочу – п’ю, хочу – не п’ю (могла раз напитися до непритомності, а потім пів року на спиртне не дивилася), то через пару років почала напиватись раз на місяць, далі – раз на тиждень, а потім – і щодня. З часом я вже пила по принципу хочу – п’ю, а як не хочу – то мушу. Сама не помітила, як стала рабою Короля Алкоголю, тремтячою мешканкою Його божевільного царства. Потяг до спиртного був шалений, його неможливо було контролювати.

Одного разу бувши у стані сильного похмілля, я прийшла вранці на роботу. Дала тверду обіцянку, що сьогодні ні краплі спиртного! Досить! Сьогодні пити не буду!!! Треба владнати всі неприємності й дома з чоловіком, і на роботі з керівництвом. Але так сильно мучило похмілля … і коли мені в обід запропонували випити 100 г горілки, я чомусь відразу забула всі свої обіцянки, і спокусилася випити, при цьому подумавши :« Це ж тільки трішечки, для кращого самопочуття. Хіба мені зашкодить? Я вип’ю тільки ці 100 г і більше не буду». Потім було ще трохи і ще трішки, поки не закінчилась моя зміна і спиртне. Після роботи, приїхавши додому я відчула, що алкоголь почав швидко виходити, мені ставало все гірше і гірше.