П’ятнадцять років зривів і падінь, сім курсів лікування у наркодиспансері. Марні спроби “навчитися” пити. Тверезість чергувалася із запоями, доки їй не було віддано остаточну перевагу.
Привіт, мене звати Влад, і я – алкоголік. Народився я у звичайній сім’ї, яка нічим не відрізнялася від інших. Я був першою дитиною, в мене ще є молодша сестра. Батьки виховували нас з любов’ю. Словом, стандартне дитинство радянської сім’ї. Алкоголь, як правило, у родині вживали на свята і дні народження, коли приходили гості. Втім інколи батько ввечері з роботи повертався напідпитку.
Коли мені було років дванадцять – тринадцять, під час однієї із сімейних вечірок, я вперше познайомився з алкоголем. Непомітно взяв зі столу келих вина і випив його. Відчуття були
незрозумілі, але приємні. Після цього я спробував пиво, куплене батьком, яке стояло у холодильнику. Напився ж вперше у шістнадцять років на дні народження однокласника. Сильно “крутилася” голова, нудило. Деякий час на спиртне й дивитися не міг. Але потім потроху знову почав пити. Паралельно вчився, займався спортом, зустрічався з дівчиною.
Служба в армії не стала перепоною для пияцтва, тож у чарку зазирав і бувши у війську. Повернувшись додому, відразу одружився. З дружиною ми жили окремо від батьків. Тому мали можливість часто збирати компанії друзів, кумів, знайомих.
Звичайно, жодне застілля не обходилося без спиртного. Невдовзі у нас народилася донька. Я став пити значно більше. Рідні до моєї пристрасті спочатку ставилися спокійно. Та невдовзі пробували мене зупинити, «виховували». Я ж заспокоював себе і відповідав їм, що не валяюся, як дехто, під парканами, не тягну з дому цінності, навпаки, стараюся всю зароблену копійку нести в дім.
Перший стрес і шок був, коли помер батько від цирозу печінки. Мені тоді виповнився двадцять один рік. Зрозуміло, що алкоголь в його смерті відіграв не останню роль. Але це мене не зупинило. Навпаки, я ще додав обертів. Тим більше, що на роботі, де працював, вживання було нормою. Грошей хронічно не вистачало, і я почав шукати легкі шляхи поліпшення свого фінансового добробуту – крав з підприємства готову продукцію. Алкоголь у цій справі став допінгом. Він же і позбавляв страху бути спійманим. Втім, одного разу мене все ж викрили – з’явилися проблеми із законом. Мама допомогла уникнути кримінальної відповідальності. Навіть цей випадок мене нічому не навчив, я продовжував вживати. Невдовзі, забравши дитину, від мене пішла дружина. І я знову не зробив висновків. Згодом одружився вдруге на своїй давній знайомій, з якою разом працювали, у нас народився син. Втім, свій усталений спосіб життя, де царював алкоголь, я не змінював. Згодом почалися проблеми зі здоров’ям: тремтіли руки, набрякало тіло, я не міг їсти, повноцінно спати. Вночі по кілька разів прокидався, щоб прийняти на груди чергову дозу. Спиртне вдома було майже завжди. Я його приносив із запасом, ховав на кухні, в туалеті, у ванній, на балконі, у всіх кімнатах. Близькі люди стали наполегливіше вмовляти кинути пити, часом подібні розмови супроводжувалися суперечками на підвищених тонах, скандалами. Я обіцяв дружині, що кину пити сам, називав навіть конкретні дати. Звичайно, слова свого не дотримував. Я не знав, що робити далі.
Одного разу, коли був знесилений, ледве пересувався, майже нічого не їв, мама відвезла мене до наркодиспансеру. Тоді мені було 28 років. Завдяки проведеному лікуванню став нормально спати і їсти. А коли виписався з лікарні, життя поступово стало налагоджуватися. Тверезість подарувала гарні стосунки в сім’ї, повагу колег, друзів. Та мій внутрішній алкоголік не збирався капітулювати. Він нашіптував, що я вилікувався, вже можу пити небагато, як на початковій стадії, і зла від цього не буде.
Знаходилися і питущі порадники, які розповідали, як треба вживати, щоб не потрапити до запою – тільки слабоалкогольні напої; виключно на свята, або ввечері й не більше 200 грамів, не похмелятися зранку, не мішати спиртні напої тощо. Я залишався тверезим п’ять місяців, найдовше відтоді, як почав пити, і був надзвичайно гордим за свою силу волі. «А чи не скуштувати пива?», – одного разу ця думка заполонила свідомість. І я її втілив у життя. Через кілька днів повторив експеримент. Дуже радів, що можу пити, як мені здалося, без наслідків. Похмілля не наступало, я почував себе дуже гарно й алкогольні «випробування» продовжив горілкою, коньяком та вином. Фінішем експериментів став черговий двотижневий запій, який знову закінчився госпіталізацією до диспансеру. Там я познайомився із психологом, який розповів про одужання та спільноту Анонімних Алкоголіків. Я почав ходити на групи АА, дізнався, що алкоголізм – хронічне захворювання, і мені доведеться з ним жити до самої смерті. Та з часом зібрання Анонімних Алкоголіків став відвідувати все рідше. Чомусь мені здалося, що допомогу від АА я вже отримав достатню і більше не варто на цю справу витрачати час. Усе було чудово, тверезість наближалася до 10 місяців. Через якусь незначну дрібницю я посперечався із дружиною і вирішив випити їй на зло. Зранку відчував жахливий дискомфорт, але похмілля не було. Близько трьох місяців пив помірно, доки не потрапив у черговий запій. Знову – диспансер. За п’ятнадцять років там опинявся сім разів. Одужання чергувалося черговим зривом, накопичувався досвід. Я часто сам, або разом із психологом аналізував свої зриви. Цікаво, що чотирнадцять “Нових років”, “Великоднів” і своїх днів народження зустрів без спиртного. Зриви ж приходили під час сірих, монотонних, звичайних буднів. Кожний наступний запій ставав все страшнішим. Інколи здавалося, що я вже не вилізу із цієї прірви.
Коли померла мама, я дуже переживав, але тримався тверезим. Хвороби ж почали турбувати ще більше, дошкуляв високий тиск, боліла печінка. Я звертався до лікарів, вони приписували різні препарати, але мій стан не покращився. Одного разу випив коньяку – біль відступив, але страх заполонив свідомість. Я розумів, що після чергового запою мама більше не приїде й не відвезе до диспансеру. Того ж дня «під мухою» пішов на групу й вирішив кардинально змінити своє життя. Всьоме ліг до диспансеру. А на одній із груп АА до мене підійшов майбутній спонсор й запропонував провести по кроках Програми. Я погодився. Працюючи з наставником, вивчав Синю книгу, зміцнив віру у Вищу Силу. Ми розбирали, прописували й аналізували моє життя, помилки й прорахунки, виправляючи їх. Я взяв на себе служіння в групах, чого раніше, на попередніх строках тверезості не було. Часто відвідував церкву, молячись не тільки за себе, а й за рідних та близьких.
Я вдячний Богу, групам АА, рідним і близьким, хто допоміг мені зробити правильний вибір у житті – ЗАЛИШАТИСЯ ТВЕРЕЗИМ!